http://repka.club/blogs/vsyake-razne...mietit-razbrod

Путін ізучав огромну карту міра і помічав на ній красним маркєром очаги компактного проживанія русскіх. Тєлєфон на столі вдруг задзвонив.
- Да? - поінтєрєсувався Путін, поднявши трубку.
- Гутен таг, Вова, - сумно поздоровались звідти.
- Прівєт, Гєля, чим занімаєшся? Хочєш, як в старі добрі часи расхєрачимо Польшу? - Прєдложив Путін і заржав.
- Вова, ти же знаєш...
- Та в курсє, шо ти у нас озабочєна. Но сколько ж можно вгонять себе в депресію, надо іногда вєсєліться. Он штрехенбрехен твой оттягується по полной.
- Штайнмаєр, - поправила Мєркєль.
- Та похрєн, главноє шо мужик дєло каже.
- Володя, шо тобі нада? - вдруг спросила Мєркєль.
- В смислє? - не поняв Путін.
- Ну може бабла, чи цацок? Он Мєдвєдєв твой любить цацки. А єслі земля нужна, то сколько? Ти скажи, ми подумаєм.
- А шо такоє, санкцій больше не буде? - язвітєльно уточнив Путін.
- Вова, у мене і так вже башка болить от хохлов, шо с утра обривають трубку по поводу санкцій... Я просто понять хочу, шо ти хочєш?
Путін обрадувано обвів широким жестом на карті весь мір красним маркєром і задоволено посміхнувся.
- Гєля, я ж тєбє врать не умєю і не собіраюсь. Учітє русскій.
Затєм одбив звонок і позвав Шойгу.
- Всьо, оні здались. Готовься хєрачить по полной.
- Я-то готов, но як? - расстроївся Шойгу. - У половини лічного состава срочно заболєла пєчєнь і начався гастріт, другу половину викупили родітєлі у воєнкомов. А от матєрєй оставшихся приходиться отстрілюваться на уліце. Отморозков же кончених у нас недостаточно для затяжной войни.
- Ти шо, охрєнєл? - рассвірєпєл Путін. - Об'являй повну мобілізацію, ідьом на Бєрлін...

- Ну шо, дозвонилась? - поінтєрєсувався Обама.
- Та да, - отвєтіла Мєркєль, випивая гранчак горілки і закушуя огурцом.
- І шо?
- Сказав учить русскій, - Мєркєль випила ше один гранчак. Затєм покрасніла, схватилась руками за рот і вибіжала в туалєт.
- А я вас прєдупрєждав, - радостно сказав улибающийся Цзіньпін. - Так шо, раздєлім Росію сразу, чи подождьом, пока она захватить для нас Бєрлін?
- Бєрлін не Вашингтон, можна і подождать, - глубокомислєнно замітив Обама.
- Ну как хотітє, нам спішить нєкуда, - пожав плечима Цзіньпін. - Только не забувайте, шо когда ви послєдній раз слілі Україну сто лєт назад, то закончилось це окупацієй половіни Європи і Бєрлінской стєной. А могли раздавить в зародиші.
Цзіньпін вєжліво кивнув головою і вийшов. Обама проводіл його задумчивим взглядом.
- Пока до цього дойде, то буде вже не моя головная боль, - пробормотав він, засовуя в уші наушніки от плєєра і надівая чорні очки.
- Я шото пропустіла? - поінтєрєсувалась посвєжевша Мєркєль, входя в комнату. - А де Цзіньпін?
- Пішов пудрить носик. Я тоже пойду, навєрно, - прєдложив Обама, вставая с крєсла.
- Ей, куда, а нам шо дєлать? - забеспокоїлась Мєркєль.
- Сказали ж, учітє русскій, - пожав плєчами Обама і пішов геть.
Мєркєль налила собі новий гранчак горілки.
- А шо його вчить, єслі я і так знаю? - пробурчала вона і потянулася за огурцом.