МІРАВОЙ ЗАГОВОР
ЕПІЛОГ…
Сцена представляє собою тотальне, абсолютне, безупрєчне згарище… Куди не кинь оком, аж до самого горизонту і далі – тільки попелище… Тут ще вчора була Москва… Холодне і неприятне російське зимове сонце сідає за обрій, але його пагано видно в диму…
На случайно уцелєвшому уламку порєбріка сидить свинюка Анжела. На ній вдягнутий плащ з крокоділової кожі, очки од сонця “Рей-Бен” і наушники Beats By Dre… Вона слухає пісню групи “Лєнінград” – “Москва сгорєла вся до тла”…
З диму і туману до неї виходить утконос… В утконоса в лапах чемодан із крокоділової кожі, такої ж рацвєтки, як і у Анжели плащ… Становиться ясно, шо крокоділа вони порішили самостоятєльно. І самі ж ізготовили свої вешчі на дому в кустарних условіях…Бо раскройка плаща в Анжели, єслі чесно, просто ужасна, а на чемодан утконоса даже стидно дивиться… Ну то не важно…
В чемодані в утконоса крем для бриття носа “Nivea” і крем для бриття утки “Красная Масква”, а також опасна бритва “Золінген”… Більше в чемодані ніхуя нема…
Утконос підходить до Анжели і сідає на остаток порєбріка куском жопи (хоча я, чесно говоря, не знаю, чи є в утконосів жопа)…
Якусь хвилину мовчать…
Утконос: Ну і де ж твоя Москва? ВеДееНХа?
Анжела: Ти представляєш, - все, абсолютно все, згоріло к ібеням…
Утконос: Жалко…
Анжела: Та хулі там жалко? Слава Україні!
Утконос: Шо?
Анжела: “Героям слава!”, а не “шо” … село, блять…
Утконос: Чого ти заводишся?
Анжела: Та того, шо ти начинаєш мені надоїдать, єслі чесно… За який хрєн я тібя содіржу?
Утконос: Як це - ти содєржиш? А де ж гроші за мою австралійську хату?
Анжелла: Вкрали в аеропорту, я ж тобі казала… (Анжела явно чогось не договарює)… І вообще піди достань шось пожрать, я сутки нічого не їла… Альфонс, бля…
Утконос: Де? Де тут можна шось достать пожрать, як усе згоріло?
Анжела: Ну не знаю, може хотя би якийсь шашлик…
Утконос: Ага, … свиной…
Анжела: Заткнись…
Утконос (осторожно): В тебе ж вроді була банка тушонки…
Анжела: Тоже вкрали! Разом з дєньгами… І вообше, шо за прідіркі, я не понімаю… Іди за жратвой, бо щас получиш в рило…
Утконос: В дзьоб…
Анжела: Шо?
Утконос: В дзьоб… В мене – дзьоб, я - утконос, рило – у тебе…
Анжела: ой, нє астрі, петросян, бля, іді давай…
Утконос нехотя піднімається і уходить в димку на поіскі їди…
Анжела жде поки він ісчезне в димці, і достає із саквояжа з крокоділовой кожі банку тушонки, на якій написано: “Мельбурн. Тушонка. Порк – фрі”, маленьку фарфорову рюмочку і півбутилки “Мартіні б’янко”…
Вона наливає собі мартіні, одкриває тушонку і закурює тонку коричневу сігарєту “Море”… Потім шось згадує, лізе знову в саквояж, достає з його дна невеличку чорну маслину… Маслина вся обакатана в табаку і хлєбних крошках… Анжела здуває з маслини мусор мощним ну елегантним свинячим вздохом і кидає маслинку в рюмку з мартіні… “Плюх!”- ігріво каже Анжела сама собі…
Вона сидить, п’є мартіні, закушує тушонкою, курить длінну коричневу сігарєту і просто дивиться вдаль…
На задньому фоні ансамбль Надєжди Бабкіної громко і заразітєльно пляше під пєсні групи “Чінгісхан”… З другого боку, на горизонті, по якійсь необ’яснімій прихоті режисьора, Владімір Клічко несамовито, довго і тяжко качає прес…
Завіса…
КОНЄЦ ПЕРШОГО СЕЗОНА!