МІРАВОЙ ЗАГОВОР. Дєйствіє четверте.
Високо в небі летить самольот. Це – борт номер Один Рассістської Федерації, лічний самольот Путіна. Годину тому самольот злетів з сікрєтного подмосковного аеродрома Домойобово-13 і взяв курс на Вашінгтон. На самольоті синіми великими буквами написано ХУ… Просто раніше він літав на Хургаду, і його не встигли перекрасить… За штурвалом самольота двуглавий арьол в чині гєнєрал-лєйтєнанта… Це – племінник Путіна, преданний йому до кончіков когтєй… Стюардесою на борту работає Ніколай Валуєв в короткій юбці… Він намагається приготовить завтрак, але вся посуда лопається в його страшних, корявих і сильних руках… Через це він злий і потний…
Также самольот сопровождають два боєвих стєрха в полной екіпіровкє. Пролітая над Україною, стєрхи, по предварітєльному сговору рішають дезертіровать со служби, бо їм не плачено ні копійки з января місяця… Кроме того, стєрхи – прєдставітєлі ЛГБТ. В общим, це бойові стєрхи-підараси, якщо називать вещі своїми іменами. За це вони в Росії преслєдуються по всєй строгості закона і долбоібізма… Стєрхи пікірують вниз і садяться на землю в районі Пирятина. Там у мєсних лелек вони купляють скромне ну опрятне гніздо за чотиріста піісят гривень і усиновляють дітьониша снєгиря. Вони дають йому хороше і качественне образованіє. Значно пізніше цей уже дорослий і учоний снегірь ізобрітьот таблєтки од СПІДА і одкажеться од патентів із-за врождьонного гуманізма. Кроме того стєрхи одкривають льотну школу. Вони учать літать коров, котів, кіз, коней, свиней, собак і вообще всю мєсну фауну. З большим успєхом, кстаті говоря, і майже без битового травматізма… У неділю вони ще ведуть кружок рукопашного боя. До стєрхів часто приїжджають журналісти і просять розказать про Путіна. Стєрхи кажуть: та шо там розказувать, обичне хуйло… Видно, що їм неприятні ці воспоминанія…
А тим времєнєм на борту номер один ідуть пріготовлєнія до встрєчі на висшем уровнє…
Путін до Аліни: дарагая, а де моя шапка Манамаха?
Аліна: В стірці…
Путін: Блять, я ж просив її не стірать. Там тіки делікатна ручна стірка у холодній воді…
Аліна: Я помню, я взяла дублікат…
Аліна достає із кулька дублікат шапки Манамаха… Дублікат представляє собою обичну шахтьорську каску, обшиту шкурою кота і горностая. По всьому периметру каска щедро і неекономно усипана товченим бутилочним стіклом… На шапці зверху разміщон портативний дерев’яний хрест. На хресту ззаді написано “Made in China”…
Путін одягає дублікат собі на голову і зразу стає серйозним, він думає про судьби родіни і про скріжалі, даже отчасті про православіє…
Посеред путі Путін просить щось ззісти. Ніколай Валуєв приносить в своїх незграбних і страшних руках “каклєту по кієвскі”… Але тепер вона офіціально називається “куліч Сєргія Радонєжського з рябчіков і дікой ліси”… Катлєта роздавлена в хлам і представляє собою шось явно нес’їдобне… Путін в раздраженії засовує каклєту Валуєву в пєреднік і достає з кармана жвачку з вкусом жарених карасиків з обрізками грецьких горіхів… Цю жвачку придумали в Сколково. На жвачці реклама руської олімпіади і молодьожний слоган “Ей, парінь, не дрочі, а быстрее єзжай в Сочі”…
Діма Мєдвєдєв весь час бігає по салону з роставленими руками, ізображая самольот. На ньому футболка в цвіта георгієвської лєнточки, через шо він сильно похожий на протівного колорадського жука… У Діми насморк і він просить Аліну закапать йому носа… Аліна достає з рідікюля бутилку, в якій находиться жидкость цвєта гавна. На бутилці обичною шаріковою ручкою написано. “Наслєднік. Од носа. Дозіровка проізвольна. Доктор Крузенштерн”… Аліна сажає Діму на коліна достає піпєтку із чистого янтаря і закапує йому носа… Воспользувавшись случаєм Діма внізапно хватає Аліну за цицьку і сміється… Вона кидає його додолу со словами: пошел вон, ізвращєнєц малолєтній…
Діма ізображає самольот дальше і бігає по салону громко тупая ногами в сандалях...Наконєц Путіну це набридає і він підставляє йому ногу. Діма з усього розгону падає і больно б’ється головою об ілюмінатор самольота… Далі до самого окончанія польота він сидить в кріслі, примотаний самольотним рімньом за шию, і плаче… На місці удара – велика гуля… Ніколай Валуєв прикладає йому до гулі куски льда. Прикладає старатєльно і достаточно сильно, через шо гуля тільки постєпєнно увелічується в размєрах…
За якийсь час на горизонті появляються огні большого города. Це – Вашінгтон, століца вражеської Росії Америки, ісчадіє мірового зла… Самольот починає сніженіє…
…А тим часом у Вашінгтоні…
Білий дом. Одна із комнат… Приглушений свєт, задьорнуті занавєски. Мрачно горять свєчі… На полу намальована крейдою піктаграма, чи попросту говоря звізда… На звізді лежать акуратно розкладені вешчі: шматок сала з проростю, зелена цибулина, “Кобзарь” Шевченка пріжизнєнного ізнанія і кусок священної трембіти, яка, по слухам, прінадліжала, - то лі Довбушу, то лі Кармелюку, то лі самому Славі Вакарчуку. В общим, уже ніхто ніхуя не помне кому іменно, ну це і неважно…
Перед звіздою на колінах сидить полковнік подводной развєдкі з Волині. Він молиться і медітірує… “Ібн хатам кара чурам!” каже він страшним утробним голосом. І що це значить, - знають тільки посвящонні. А таких посвященних у всьому мірє можна пересчитать на пальцях одной ноги…
На журнальному столику оживає зеленим інтимним огньом пейджер… Полковнік підходить і читає повідомлення “Борт на мєсті…”
Страшно гримить грім, сурово їбашить блискавка. Вікониці білого дому хаотично і тривожно б’ються на вітру… Атмосфера собитій накалєна до предєла …
Конєц четвертого дєйствія…