Він і вона…
Колюча травка стелеться землею,
І ось струна,
Душі бринить із іншою душею…
На обрії,
Ось там, де Луцький замок майоріє,
Єднаються хмаринки.
Вечоріє…
Лежить собі у затінку,
і мручужись радіє
він,-
у голові солодкий дзвін
від думки шаленої тієї:
Який з двох даблів, чорт, обрати?
Пронизливе проникнення,
пекельне, як останній день Помпеї?
Чи може просто двічі Соломії
Встромити ложку у баночку варення.
До чого ці принизливі дебати?
Та ще з самим собою?
Все, досить.
Вже час рішати…