по вопросам земли - когда я начал вникать в вопрос, понял что много нюансов, в которых нужно быть в теме. мое дилетантское мнение - открывать нужно, но с определенными предохранителями.

поднятый Гуроном вопрос с ваучерами напомнил одну цитату из фейсбука, 2016 года.
сам точно не помню, в 90-х был еще подростком, но склоняюсь скорее к мнению автора цитаты. могу ошибаться.

"Начитавшись полум'яних закликів штибу "ГПУ, НАБУ та СБУ, мене обікрали! Крадії це все визнали в деклараціях!", хочу гучно заявити!
Особисто мене - ніхто не обкрадав. НІКОЛИ.

У мене ніколи не було Криворіжсталі, надр, совкових підприємств та іншого майна, яке в мене нібито вкрали - я ніколи не міг його продати або купити. Всім цим володіла держава в якій я народився - не я. І мої батьки, і я НІКОЛИ не вірили в совкову байку "все навколо наше", бо знали, кожна річ, предмет, або актив мають конкретного власника. Ми ніколи не вірили совку.

Коли відбувалася ваучерна приватизація, я мав свій особистий ваучер, і теретично міг скупити ще якусь кількість вучерів аби перепродати дорожче - але досвіду такого я не мав, морочитися не схотів, тому за порадою батьків зміняв свій ваучер на два мішки цурку, які ми з сім'єю прожерли протягом наступних кількох місяців.

Мене ніколи ніхто не примушував десь працювати. Коли у 15 років я пішов в цехи автозаводу "Комунар" - це був мій особистий вібір, а з/п слюсаря для мене-пацана виглядала як межа моїх мрій. Коли після інституту я пішов на завод - мене влаштувало все, і з/п, і умови роботи. Коли влаштовувати перестали - я змінив і роботу і місто проживання.

Я завжди працював за ту з/п, за яку був згоден працювати. Якщо з/п чи умови роботи мене не влаштовували - я кидав таку роботу і шукав кращу. І - завжди знаходив. Дорогу долає ідучий.

........................

Я за життя мав лише три претензії до держави у якій жив. До совка - імперська політика, цензура і відсутність приватного бізнесу. До Кучми - кандидат Янук. До Янука - хлопчики, що приходили на офіс з заявами "твої 10% - менеджируй". Через те й опинявся то на мітингах РУХу у Запоріжжі, то на Майданах.

Так, я знав чимало людей, які волали, що їх пограбували. Умовно, їх можу поділити на дві категорії. Перші - ті чиїми деклараціями зараз обурюються. Другі (більшість) - ті хто все ще обурюється.

А я не обурювався. Не нив. Не волав, що мене пограбували. Мені ніколи було. Я - працював. Добробут сворював. Дітей виховував.

Може тому зараз мені глибоко чхати на те скілько в кого там готівки під диваном? Хай розбираються СБУ та ГПУ - це їхній прямий обов'язок.
А я знаю точно. І завтра будуть ті, в кого буде багато грошей в т ч - в готівці. І будуть ті, хто волатиме "нас пограбували".
Волатимуть, замість просто збудувати власний добробут.
Самим.

Тож прошу. Мене в число безневинно пограбованих - НЕ записувати.
Бридко й гидко. Для чоловіка - принизливо."