Ми маємо факт тривалої і в’ялотєкущої морської блокади Росією українського Приазов’я, включно з Маріуполем. Вирішити цю проблему без дієвої участі світового співтовариства та його колективного тиску на Росію неможливо. Як забезпечити цей тиск? Лише одним способом – взбудораживши світ фактом прямої агресії Російської Федерації проти України в Азовському морі.
Цими міркуваннями, вірогідно, й пояснюється принципове незастосування українськими кораблями зброї і практично свідома здача в полон. Бо якщо бойовим завданням групи ВМС України було детальне відеодокументування акту агресії, то задача ця нашими моряками блискуче виконана, наші дипломати отримали до своїх рук належні фото й відеодокументи і в ці хвилини знайомлять із ними політичне керівництво держав світу та головних міжнародних організацій.
Таким чином, завдяки мужності й витримці українських військових моряків факт агресії зусібіч задокументовано і заперечувати його неможливо. Бо офіційне визначення агресії, затверджене резолюцією Генасамблеї ООН 3314 від 14 грудня 1974 року в статті 3 прямо каже, що агресією є “… напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні судна іншої держави”. Резолюція також уточнює, що “жодні міркування будь-якого характеру, політичного, економічного чи воєнного, не можуть бути виправданням агресії”.
Запровадження в цих умовах воєнного стану, як дід собі думає, має на меті посилення резонансу та міжнародного розголосу від факту агресії. Внутрішньополітичні цілі, якщо вони й є, відіграють другорядну чи навіть третьорядну роль. Тим паче, що на практиці пропонується не справжній воєнний стан, а його лайт-версія.
Мотиви виборів в Україні, на дідове переконання, у всій оцій історії взагалі на другому плані, хоча звісно деякий вплив вони мають. Але впливають вони здебільшого на тих прекрасних людей, які зациклені на виборчих дрязгах, їм ніколи підвести голову і переконатися, що світ на виборах в Україні клином не зійшовся.
Фантазії, що в Керченській протоці ми бачили результат нібито змови Пороха з Хуйлом дід вважатиме не позбавленими сенсу лише в разі, якщо буде доведено, що й Томос українській православній церкві надається в результаті заговору Хуйла і Порошенка проти Кірюші Гундяєва. Дурня це все. Хуйло (сто болячок йому в сраку й по всій пиці волдирів) пішов на агресію, бо дєрзок і тупуват. А крім того йому самому телевізійна войнушка зараз не помішає. Рейтинг Хуйла в Росії зараз менше 45%, а це менше, ніж у докримський період. Та і нафта, благодаря усіліям містера Помпео, сьогодні зранку уже 59 долларів за бочку, хоча місяць тому була більше 80. Народішко нада мобілізовать і сплотіть, бо хер його зна, шо год грядущий Хуйлу готовить.
Тепер переходимо до наступного пункту: як реагуватиме світове співтовариство і чи зуміє примусити Хуйла розблокувати Азовське море. Дід цього не знає, але світова спільнота поставлене перед потребою діяти. Не помітити акту агресії неможливо, але якою буде його реакція, і якими будуть результати поки не ясно. Однак, якщо це дійсно свідома й давно запланована хунтою провокація, то вона ж мала її готувати заздалегідь. І напевно ж діяла з відома мірової закуліси, а може й по прямому наущенію своїх западних покровителів. Перші ознаки скоординованості дій покаже нам сьогоднішнє екстренне засідання Ради Безпеки ООН, напевне буде цікаво.
Таким чином, на дідову скромну думку, головним змістом учорашніх подій у Керченській протоці є розблокування українського Приазов’я та забезпечення вільної роботи Маріупольського порту. З паралельним навішуванням на Хуйла свіжих санкцій, бо шось воно розслабилося і страх потєряло. Всі інші міркування дотичні й малосуттєві, а приплітати сюди ще й вибори – взагалі від лукавого.
Чи доб’ється хунта усіх поставлених цілей – побачимо. Тому спокойно наблюдаєм, бажано, без паніки й істерики. Хоча й паніка та істерика у розумних дозах хунті зараз також на руку.
#