ПЕРЕВОРОТ-2005 (продовження)
- Ладно давайте заканчивать, - сказала Юлія Володимирівна. Хоч ніхто нічого так і не починав.
- А какое решение? - спитав Турчинов
- А как вы думаете, - отправит он правительство в отставку? – запитала Юля
- Не, не отправит, - сказала вcі, бо вже хотілося спать…
- А может и отправит, - знову сказали всі, бо всім ще хотілось поработать в правітєльстві…
- Значит так, сказала Юлія Володимирівна, - Анатолий Степанович зараз поїде до посла, і намагатиметься переконати його, щоб той переконав Ющенка, що відставка уряду - це крах демократії…
Анатолій Степанович сидів на лавці і розглядав шнурки на ботинках Терьохіна… Похоже було, що даже його ніхто ні в чому не переконав, а потому питання переконання посла повисло в повітрі… Вже не кажучи про переконування самого Ющенка…
- А я тоді поїду до… почав Піскун… І тут згадав, що їхать йому особо нема до кого… - Я буду осуществлять общий надзор, - вспомнив Піскун якусь фразу з законодатєльства
- Спасіба, - сказала Юлія Володимирівна всім присутнім
- Пожалуйста, - відповів Піскун…
- Ладно, поехали по домам, - сказав Турчинов абсолютно нелогічну фразу, бо був, собственно, дома… Видно йому, мабуть, просто набридли гості…
- Ти куда? – запитав Терьохін у Гриценка?
- До посла, - відповів міністр оборони без увєрєнності в голосі…
Анатолій Степанович сів у машину і поїхав до посла… По дорозі він, мабуть, рішив, що не варто будить таку хорошу людину як посол цілих Соєдіньонних Штатів по пустякам… То він поїхав до Ющенка. Ющенко був не такий хороший… Ще він, мабуть, подумав, що не так обов’язково уберігати цілий камбін, якщо можна зберегти хотя би його кращу часть… Хотя би одного міністра… То єсть – саму кращу…
- Ізмєна подкралась незамітно і ходить по нашому дому, - загадочно сказав міністр президенту…
- Знаю, в мене щойно був Піскун, - сказав Ющенко…
- От, сука, - подумав Анатолій Степанович…
Я підійшов до холодільника і рішитєльно відкрив двері… Там НІЧОГО не було!!!
… Чудо не може дліться вєчно, - подумалося мені з оттєнками фаталізма і нальотом бєзвєрія… Ще я помню вздохнув од разочарованія і несовєршенства міра…
Вийшов надвір. Світало… По алеї до дому Турчинова йшов якийсь чєлавєк… В руках у нього була бутилка пива “Корона”… Відімо, це якийсь пивний ангел, - подумав я… Він приносить людям пиво, як ото аісти приносять дітей… Але це оказався якийсь “сервіс-менеджер”, що обслуговував будинок…
-Ти куда її несеш? – спитав я в нього…
- В дом, - сказав мій ночний собєсєднік… - в холодільнік…
- Одну? - спитав я
- Та его обычно никто не пьет, а сегодня кто-пьет, видимо кто-то выпивает, - поділився чоловік зі мною своїми вполнє обоснованними подозрєніями…
- Видимо, да, - погодився я… - А можна я її возьму? - сказав я чоловікові і сглотнув…
- Берите, конечно, - сказав він мені абсолютно байдуже…
- Я взяв бутилку і пішов з нею до вихода з дачі… Повернувся і сказав чоловікові: Спасіба…
- Досвідання, - сказав він мені…
Далі буде

10 років

У 2004 році було створено єдиний демократичний штаб кандидата Віктора Ющенка. Знаходився він на Подолі. Потім Ющенка отруїли, чи сам він якось отруївся, хто-його зна. За рейтингами ми перемагали. Але всі розуміли, що так просто нам перемогу не віддадуть. Посилено вивчали виборче законодавство. Я не провидець, але тоді казав, що варто вивчати не закони, а схеми підземних комунікацій на Майдані.

Ківалов оголосив президентом Януковича. Почав збиратися Майдан. Я ставився до його потенціалу скептично. Були плани протестів, але ніхто точно не знав, скільки прийде людей. Наступного дня після “перемоги” Януковича, зустрів в “Майамі блюз” Славка Вакарчука. Він сказав: “Все буде добре! Ми переможемо!” Я повірив. Через кілька днів на Майдані було пів-України. Були плани штурму. Юлія Тимошенко вела переговори з керівництвом внутрішніх військ і збройних сил. Військові почали вагатися. Кучма підтримував Януковича, але так, “спустя рукава”… Стало зрозуміло, що можна їх “дожати”.

Ющенко хотів бути президентом, але не хотів боротися. Його треба було силоміць підіймати на боротьбу майже кожен день. Дожали.

Регіонали повтікали і позабивалися під плінтус. “Вижившиє” голосували за Тимошенко-прем’єра. Янукович ходив на допити в прокуратуру. З них ржали. Було понятно, що їх час кінчився і вони ніколи не повернуться до влади.

Юля хотіла бути прем’єром. Такі були домовленості. За кілька днів після третього туру я повіз її на ефір. Юля була розстроєна. Ющенко хотів прем’єром Порошенка, а Юлю - на РНБО. Юля в РНБО не хотіла. Перед візитом до Москви Ющенко призначив Юлю в.о прем’єра.

Ющенко і Юля дружили. Дня два. Потім почали лаятися. Ющенко матюкався. Потім була попитка “заговора” і ультиматум Ющенка: прибрати з уряду Томенка, Терьохіна і Турчинова – з СБУ. І заткнуться. З ультиматумом не погодилися. Потім була відставка.

Коротка, безпощадна і безглузда війна в демократичному таборі. Прем’єрство Єханурова. Регіонали почали розуміть, що “не все потєряно”. Вибори 2006-го року. Більшість у демократів. Зрада Мороза. Янукович прем’єр. Позорний Універсал. Назрівання революційної ситуації. Дострокові вибори 2007 року.

Юля прем’єр. Все заново. Та ж сама історія. Ті ж самі інтриги. Ті ж самі сварки. Спроби домовитися з регіоналами і створити “широку коаліцію”. На день народження в травні я поїхав до Італії. Дзвінок від Абдуліна з проханням терміново приготувати тези на “завтра”, - на презентацію “ширки”. Подзвонила Юлія Мостова і сказала, що “широка коаліція” – це полний абзац. Я сказав: не переживай, ніякої коаліції не буде, побачиш… Ну тези написав… Таке, гавно якесь пафосне. Коли сам ідей не поділяєш, - то не пишеться…

Група Сергія Львочкіна розуміла, що з Юлею їм ловити нєфіг. І вообще це буде така коаліція – що тільки попробуй повернуться спиною. Колєсніков і Клюєв – думали інакше. Ну вони програли. Янукович втік у Лавру і сказав, що ширки не буде…

Подзвонила Юля і спитала: “Что делать?”… Нічого, кажу, дєлать уже на треба. Нє, - треба строчно записать “Звернення до народу”… Ну треба – так треба. З того звернення вже ніхто нічого не пам’ятає, кроме юліної репліки про раптово згаслий текст на суфльорі: “Пропало всьо”.

Президентські вибори. Штаб Тимошенко. В принципі, можна було виграти. Але - караул устал. За моїми враженнями, всім все просто набридло. Вся ця постоянна “священная война” за непонятно шо… Думали так: Янукович – то й я Янукович, хрен з ним. Він уже помінявся… Хрен він помінявся…

Прийшов Янукович,а Юля сіла в тюрму. Янукович зразку 2010 і 2012-13 року – це абсолютно різні два президента. Спочатку він питався керувати країною. Але за два роки йому президентство просто набридло. Він стрибав по пенькам, ходив на охоту і грав в теніс. Країну було подаровано старшому сину і Арбузову. Стратегією занімався Клюєв… Вони тримали Януковича в “теплій ванні”… Про те, що відбувається з країною – він був абсолютно не в курсі.

Влітку 2011 року покійний Юрій Анатолійович Левенець (дуже розумна людина) сказав мені: якщо Янукович так буде керувати країною як зараз, - то через два роки його винесуть на вилах… Ну-ну,- подумав я, - канєшно…. Янукович тоді виглядав як один із самих сильних і непохитних президентів Європи.

Європа була готова дати асоціацію, хоч і розуміла з ким зв’язується. Путін був проти. Коли все було готово, стало відомо, що Янукович асоціацію не підпише.

Мустафа написав пост і сказав, що треба брати чай і йти на Майдан. В цьому Майдані я теж сумнівався. Всі сумнівалися. Євромайдан поступов сходив на “нєт”. Опозиція не знала, що з ним робить і куди його вести. На шастя, народ іноді розумніший ніж політики. Обично це бува раз на сто-двісті років. Але нам повезло – раз на десять…

Побили студентів. Я вранці прочитав новину на УП червоним шрифтом “Льовочкін подав у відставку”, я сказав: “Піздєц “батє”…

Потім була Таня Чорновіл, автомайдан, і безглузді спроби розігнати народ силоміць. Це тримало Майдан в тонусі. Потім почали вбивати людей. І стало ясно, що це вже не мітинг. Це вже – війна… Війна, яку Янукович, скоріш за все програє… Одного разу холодного зимового дня я йшов по Лютеранській і почув розмову між двома пацанами, одягнутими в форму “Беркуту”… Форма була на чотири розміри більша ніж їм положено. Згадався Гітлер, який вітав “гітлер-югенд” навесні 1945 року, напутствуя їх перед захистом Берліну. Гітлер-югенди плакали. “Беркутівці” не плкалаи, але один з них казав: пашол он нахуй етот Януковіч, єслі чесно…

Опозиція підписала якийсь абсолютно ненужний меморандум з Януковичем. Про вибори восени 2014-го… А я написав на ФБ: або Янукович сьогодні подасть у відставку, або післязавтра його повісять на Майдані… Вночі Янукович утік, хоч і навряд чи про це прочитав …

Юля вийшла з тюрми і поїхала на Майдан. Вона ще не розуміла, що повернулася до іншої країни. Цього робити було не варто…

Турчинов зустрівся з Юлею і сказав, що їй балотуватися в президенти, мабуть, не треба. Юля сприйняла це як зраду.

Вона поїхала до Берліну, в “Шаріте” і запросила мене до себе поговорити. На днях до неї повинен був завітати Петро Олексійович. Потім з’явилися рейтинги і Петро Олексійович вирішив, що їхати в “Шаріте” вже не обов’язково…

Потім були вибори. І одні, і другі…

Регіонали під плінтусом, Янукович “в бєгах”, ми з них сміємося і нам здається, що вони вже ніколи не повернуться… Так ми колись уже думали. Але сподіваємося, що історія повторюється двічі. Але не тричі. Бо то вже занадто…

Так і пройшло десять років з моїх вражень…

ПЕРЕВОРОТ-2005 (продовження)
… Ну і що будем робить, - спитала Юля?... Всі замовкли… Ніхто нічого робить не хотів..
- Вообще-то, я міг би одкрить кримінальну справу і даже його потом, возможно, заарештувать, - аккуратно і осторожно сказав Піскун… Він хотів з усім цим якомога швидше покончить і побистріше доложить про государствєнну ізмєну…
- Кого? –спитали всі
- Ю- щ- е- н- к- а, - сказав Піскун шепотом, і покрився холодним протівним потом…
- -На яких підставах? – слушно запитав Турчинов
- На тих підставах, що він її (сказав Піскун, тикаючи пальцем у Юлю) – незаконно звільнив з роботи. В соотвєтствії з трєбованіями КЗоТ, - уточнив Піскун, і почав вдягаться…
- Сядь! – сказала йому Юлія Тимошенко… Не суєтісь..
- Ужасний долбойоб, - сказала мені Юлія Мостова на ухо…
- Хто? – Уточнив я на всякий случай
- -Піскун, - сказала Юля…
- Да, - сказав я… Ще хуже…
Піскун це почув, ну не подав виду, але просто подумав: “ну то й шо”…
- Не треба, - сказала Юлія Тимошенко…
-Харашо, - легко погодився генпрокурор… - Не буду… І вздохнув с облігчєнієм…
- “Мачітє етого казла”, - кричав мені Михайло Юрієвич Бродський по телефону…
-Кто ето? – спитала Юля Мостова…
- Та один ізбіратєль, кажу, буйний - не обращай вніманія…
-Нам нужно какоє-то рєшеніє, сказала Юлія Володимирівна Тимошенко. Если вместе собираются премьер, генпрокурор, министр обороны и глава СБУ,- то это похоже на переворот… А нам нужно цивилизованное решение…
- Я пішов курить, - сказав я…
- Потом покуришь, курить вредно, - сказав Турчинов…
Я проігнорірував і пішов курить… - Сам ти, потом покуриш, - подумав я…
По дорозі я на всякий случай одкрив холодільнік, хоч і знав, що там уже нічого немає і бути не може…
…В холодільніку стояла бутилка пива «Корона»…
- Містіка, бля, - подумав я… Живуть же люди… Забрав бутилку і пішов курить надвір…
Далі буде (возможно)… Якщо мене не вб’ють за разглашеніє государствєнних тайн…

“ПЕРЕВОРОТ” 2005 года
Восени 2005-го року відносини Юлії Володимирівни і Віктора Андрійовича зайшли в глубокий і безнадьожний тупік. Тоді ще діяли “перехідні положення” Конституції і Ющенко міг власноруч відправити Тимошенко у відставку, без згоди Верховної Ради. І розумів, що скоро такої можливості в нього вже не буде… Ще він понімав, що якщо він з Юльою не покончить в найближчі пару тижнів, то вона з ним покончить в найближчі пару часов…
Відносини між Тимошенко і Ющенко тих часів можна описати фразою з Андрієнка (“Жизнь замечатєльний людєй” – “Шоу довгоносиків”): “Оні друг с другом ладили, но редко и злобно”… Якщо чесно, то я був на стороні Юлі. І не тому, що я був “юлін”… Просто, Ющенко оказався “нехорошим чєлавєком”, м’ягко говоря… В мене є куча історій про мімікрію Ющенка-президента, ну я не хочу про це говорити з етичних міркувань, бо то буде непорядно…
Якогось там вересня (гуглить неохота) Юля поїхала до Ющенка для окончатєльного вияснєнія отношеній. Я її ждав-ждав в Кабміні, але потім поїхав додому, бо було вже сильно пізно…
Вона подзвонила близько півночі (як обично) і протрубіла “общий збор”. Спочатку були плани зустріться на Лесі Українки, в старому штабі БЮТ. Але потім вирішили, що там нас будуть прослуховувать і треба якесь інше місце. Вирішили – на дачі голови СБУ - у Турчинова, на початку київської дамби.
Я почекав на площі Лесі Українки Миколу Томенка, який скромно приїхав на таксі моделі “Ланос” і потім нас звідти забрав Анатолій Семінога (був такий депутат в БЮТі). Семінога був на новому БМВ, щоб прілічно вигляділо, бо що це нахуй за м’ятєж – на Ланосі? – Сміх один…
Дача Турчинова. Ночь… Свєчі, шампанське… (ладно брешу, шампанського не було, і свічей тоже)…
Присутні м’ятєжніки: Юля (прем’єр), Турчинов (глава СБУ), Томенко (віце-прем’єр), Терьохін (міністр), Гриценко (міністр оборони), Юля Мостова (редактор “Дзеркала тижня”, дружина Гриценка), Піскун (генпрокурор), я (керівник прес-служби Кабінету міністрів), Петро Якобчук (мій давній товариш і заступник по прес-службі)…
Перед сложними переговорами я пішов в туалєт і обнаружив там… холодільник… Я не зміг утриматься, щоб його не відкрить (натура така, злодєйська)… В холодільнику одиноко стояла бутилка мексиканського пива “Корона”. Це мене здивувало, бо Турчинов не п’є… Мабуть, думаю, главі СБУ положена бутилка “Корони” раз в тиждень по занімаємому положенію. То я пиво випив, а бутилку викинув у вікно, в якийсь єльнік…
Юля розповіла про розмову з Ющенком. Судя по звіту Юлі, Ющенко, не смотря на своє трипільске походження – не міг без руського мату двох слів связать… Його вимоги були такі: прекратить всі прес-конференції, інтерв’ю і виступи. Публічно покаяться і підтримать курс президента (хоча що воно за курс такий – було не понятно нікому), оголосить про відставку Томенка Терьохіна і Турчинова…
До їх честі всі вони були згодні на відставку… Періодично до мене на мобільний дзвонив Михайло Юр’євич Бродський, який тоді належав до нашої команди і требував всіх “Мочить”… Перш за все Ющенка… Не в фізичному смислі, понятно…
Судя по звукам з мобільного, Михайло Юр’євич їв морожино на берегу моря і слухав пісню “Воларе-Кантаре”…
Далі я напишу продовженя пізніше, бо мені треба їхать на якусь важну зустріч…